24/7 Ми працюємо цілодобово

5288

Невідкладна допомога

Лімфогранулематоз (Хвороба Ходжкіна)

Лімфогранулематоз – злоякісне захворювання, що проявляється гіперплазією клітин лімфоретікулярної системи. Воно характеризується первинною генералізованостю (поширеностю по організму) і системністю процесу. Відмітна морфологічна ознака процесу – формування гранульом, які містять клітини Березовського-Штернберга та включають кілька ядер їх попередників – клітин Ходжкіна.

Захворюваність варіює в межах 1,8-3,2 випадків за рік на 100 тисяч населення. Хворіють переважно чоловіки (у 2 рази частіше за жінок). З вікових груп до захворювання більш схильні особи 16-30 і після 60 років. У структурі захворюваності хворобою Ходжкіна на частку дітей припадає близько 15%. Причини захворювання не з'ясовані, про що свідчить наявність безлічі теорій. До основних з них відносяться спадкова, вірусна й імунна, кожна з яких не дає вичерпних відповідей на безліч питань.

Симптоми лімфогранулематозу

В основі розвитку процесу – формування гранульом у вузлах лімфосистеми й органах організму з розростанням волокнистих структур. Ознаки лімфогранулематозу відрізняються широким поліморфізмом (відмінностями в клінічній картині), що обумовлено:

  • морфологічною (гістологічною) різноманітністю лімфогранулематозу;
  • участю в процес лімфовузлів різної локалізації та різних внутрішніх органів.

Перші ознаки хвороби Ходжкіна неспецифічні: слабкість, інтоксикація, пітливість, хвилеподібна лихоманка з підйомами температури до 38°С, завзятий помірний/генералізований свербіж шкіри, зниження маси тіла на 10-15% за 6 місяців.

У 20 – 30% пацієнтів першим проявом стає збільшення лімфовузлів (аксілярних, шийних, паховопідвздошних). На початку захворювання лімфатичні вузли не спаяні, рухливі, плотноеластичні та практично безболісні. Пізніше їх розміри збільшуються, вони зливаються й утворюють болючі конгломерати. Шкіра над збільшеними лімфовузлами лисніє, вона стає гіперемованою та натягнутою. Далі процес поширюється через лімфо/кровотік у різні органи з розвиненою капілярною мережею: печінку, селезінку, легені, кістки, що й визначає більш пізні симптоми лімфоми Ходжкіна.

При переході процесу на медіастинальні лімфовузли, у хворих з'являється розлад ковтання, задишка, сухий кашель. У випадках залучення до процесу заочеревинних/мезентеріальних лімфовузлів, хворі відзначають виражений абдомінальний больовий синдром, набряклість нижніх кінцівок. Тканини легенів уражаються у 25% випадків.

Симптоми лімфогранулематозу легких аналогічні симптоматиці пневмонії (ослаблене дихання, хрипи, сильний кашель, в'язка мокрота зі слизисто-гнійним вмістом). На доклінічних стадіях захворювання найчастіше діагностується під час проходження рентгенографії. При переході процесу на плевру розвивається клініка плевриту.

При ураженні кісток страждають переважно тазові та трубчасті кістки, грудинна кістка, хребетний стовп і ребра. Процес супроводжується скаргами на верте- та паравертебралгію (болі вздовж осі хребта), відбувається руйнування тіл хребців. Інфільтрація в кістковий мозок викликає різні відхилення з боку крові (анемію, лейко/тромбоцитопенію). При переході процесу на спинний мозок відзначаються паралічі.

Симптоми абдомінальної та генералізованої форми хвороби Ходжкіна зумовлені залученням селезінки та печінки, що супроводжується:

  • збільшенням їх розмірів;
  • зниженням вмісту білкових фракцій в крові;
  • підвищенням вмісту лужної фосфатази.

Лімфогранулематоз ШКТ супроводжується кишковими кровотечами, порушеннями цілісності слизової оболонки аж до перфорації кишечника з розвитком перитоніту. При генералізованій формі на пізніх стадіях до процесу залучаються практично всі органи (щитовидна та молочні залози, мигдалини, яєчники, шкіра, серце).

Перебіг процесу багато в чому визначається гістологічною будовою лімфогранулематозу:

  • при лімфогістіоцитарному варіанті – відносно доброякісний і тривалий перебіг (до 15 років);
  • при змішано-клітинному – тривалість до 4 років.

Лімфоїдне виснаження протікає підгостро, а вузликова форма характеризується пізньою симптоматикою та залученням до процесу лімфоїдної тканини середостіння.

Стадії лімфогранулематозу

Класифікація побудована на критерії поширеності злоякісного процесу.

Лімфома Ходжкіна (стадія 1) – уражена тільки одна місцева група лімфовузлів, або тільки один орган.

Лімфома Ходжкіна (стадія 2) – залучено більше 2-х зон лімфовузлів діафрагми, або будь-який орган з прилеглими лімфовузлами.

Лімфома Ходжкіна (стадія 3) – комбіноване ураження лімфовузлів з обох сторін діафрагми, або органу.

Лімфома Ходжкіна (стадія 4) – залучені лімфовузли та декілька органів.

Правильне стадіювання лімфогранулематозу можливо лише після отримання позитивних гістологічних результатів. Стадія захворювання підтверджується при виявленні в біоптаті периферичних лімфовузлів клітин Березовського-Штернберга.

Методи лікування лімфогранулематозу

Останні досягнення медицини та підходи до терапії лімфогранулематозу базуються на потенційній можливості повного лікування лімфоми Ходжкіна. З цією метою проводяться різні схеми опромінення, поліхіміотерапії й їх комбінації.

Променева терапія, як монометод, проводиться на I – IIА стадії у вигляді субтотального/тотального опромінення всіх груп лімфовузлів. При цьому опроміненню підлягають як уражені лімфовузли, так і «здорові» з метою профілактики. В ряді випадків проводиться попереднє хірургічне видалення одиничних/груп лімфовузлів і селезінки.

На IIВ – IIIА стадіях використовуються комбіновані методи лікування хвороби Ходжкіна:

  • початкова поліхіміотерапія з паралельним опроміненням на мінімальних режимах виключно збільшених лімфовузлів;
  • на другому етапі – опромінення максимальними дозами інших лімфовузлів і призначення препаратів, що підтримують поліхіміотерапію протягом 1 – 2 років.

При дисемінованому процесі лімфогранулематоза (III та IV стадії) проводиться тривала циклова індукційна поліхіміотерапія за різними методиками (CVPP, МОРР, СУРР, ABVD, СОРР). Для підтримки та подовження періодів ремісії, періодично проводяться цикли лікування медикаментами або радикальне опромінення.

Хірургічні методи самостійного значення при лікуванні лімфоми Ходжкіна не мають. По закінченню терапії (циклу лікування) проводиться оцінка її ефективності. Результатом може бути:

  • повне одужання;
  • часткова ремісія;
  • клінічне поліпшення – слабка динаміка процесу;
  • відсутність позитивної динаміки – процес триває, або прогресує.

Медіана 5-річної виживаності на 1 – 2 стадіях після лікування становить близько 90%, на 3A – 3В стадіях 80 – 60%, а на заключній стадії – менше ніж 40%.

Профілактика

З урахуванням відсутності знань про причини та чинники ризику захворювання, будь-яка специфічна профілактика хвороби Ходжкіна відсутня. В якості превентивних заходів рекомендується:

  • уникати контакту з потенційно небезпечними речовинами, до складу яких входять канцерогени;
  • вести здоровий спосіб життя;
  • дотримуватися принципів здорового харчування та підтримувати свій імунітет.

У зв'язку з тим, що заходи щодо попередження хвороби Ходжкіна відсутні, на перший план виходить своєчасність діагностики лімфоми Ходжкіна та вчасно розпочате лікування. Тому, при появі перших ознак і виникненні підозри на захворювання, необхідно термінове відвідування лікаря онколога. В цьому плані надзвичайно важливо регулярно проходити профілактичну флюорографію, оскільки в ряді випадків діагностика лімфогранулематозу на доклінічній стадії здійснюється саме під час таких обстежень.

При недотриманні режиму та термінів проведення підтримуючої терапії, можуть мати місце рецидиви захворювання. Їх також здатні спровокувати вагітність та важкі навантаження. Всі пацієнти з хворобою Ходжкіна повинні перебувати на диспансерному обліку та спостерігатися в онколога.

Iнші статті
Замовити зворотній дзвінок
Введіть Ваш телефон