5288

Неотложная помощь

Фотопроект 2 «За маскою хірурга»
13.09.2018

Координатор контакт центра Добробут
Перезвонить вам?
Да

Він – звичайна людина у натовпі. Без німбу та орденів. Квапиться на роботу. Туди, де своєрідна магія щодня, бо він, наче чарівник-чудотворець, ставить на ноги людей за кілька годин. Так, отих людей з отого натовпу, які, буває, раптом відчувають біль та незмогу бігти отак щоранку у справах.

Він, Володимир Герасимов – судинний хірург. І достеменно знає, що життя – це рух. Рух крові по судинах. Не може вільно рухатися кров – людина зупиняється теж. Втрачають сенс кар'єрні вершини, зароблені гроші, не тішить брендовий одяг та дизайнерський інтер'єр, навіть здобутки дітей тануть у мареві болю і страх за майбутнє тих самих дітей, стискає космос планів до пікселя "тут і зараз".

Чи задумуються про це метушливим ранком люди у натовпі? Звичайно, ні. Чи думає про це він?

– Я постійно дивлюсь на ноги і подумки ставлю діагноз. Тридцять років у медицині. Це вже в моїй крові – стежити за тим, як вона рухається у інших…

Він любить розмірено крокувати коридорами, бо вони нагадують йому судини. Артерії – коли пацієнти, задоволені візитом, йдуть на вихід, вени – коли «сині» від болю та переживань прямують до лікаря.

Система дає збій, якщо перешкоди чи накопичення на етапі транзиту. Він не втомлюється пояснювати це пацієнтам перед операцією, бо вважає, що хірург повинен достукатися до серця спочатку словом.

- Розмова з пацієнтом – це психологічний тест. Тіло не хворіє окремо від психіки – мило погомоніти не вийде. Хороший лікар бачить не пацієнта, а людину: яка нервує і не договорює, приховує і сумнівається, прагне і надіється….

Його батько, судинний хірург, передаючи професійну естафету йому і сестрі, яка теж гідно продовжує сімейну династію, часто повторював, що досвід не диктує правила. «Пам’ятайте, однакових пацієнтів не існує, не існує аксіом, завжди доведеться вчитися». Він працює з 14-ти років (пройшов шлях від санітара), за плечима 4 тисячі операцій і щоразу, крокуючи коридором до операційної, він готується підібрати новий правильний пароль до цієї фантастичної системи – кровоносної.

У хірурга-флеболога операції специфічні: пацієнт притомний, для знеболення – місцевий анестетик. Лезо торкається людини, яка говорить та нервово спостерігає… Психологічна напруга в операційній часом такої сили, що повітря можна краяти ножем. Тоді хірург пропонує послухати музику, розпитує про новини… Пацієнт щоразу насторожено перепитує, чи не відволікає.

- Життя як кров пульсує без пауз. Моя робота – зробити так, щоб її рух не відволікав від життя ВАС.

Пацієнт напружено кидає погляд на тацю з інструментами. Холодна зброя для гарячої крові. Лікар впевнено жонглює тим начинням і так захоплено та зосереджено дивиться на монітор, що раптово спокій від цієї кінематографічної картини приємним теплом розливається по тілу…

Неймовірно, проте під лезом ножа його пацієнти читають книги, дивляться фільми, просто листають сторінки соцмереж у телефоні і струни напруги непомітно перетворюються у павутиння затишних думок… Вже згодом прооперований помітить рясні краплі крові на окулярах лікаря і подумає, що життя хірурга пульсує без затишних пауз в унісон з його роботою.


Робота хірурга – це парад контрастів. Пліч-о-пліч біль і здоров'я, страх і надія, кров і усмішки, початок і кінець...

Він чи не щодня знімає скривавлені рукавички зі своїх рук. Маніакальна маніпуляція, а теж парадоксально сповнена жаги до життя. Саме вона диктує його стрімку ходу зранку на роботу, таку ж невпинну, як багряні «струмки» крові. Цей післяопераційний момент «очищення» він любить за можливість видихнути і символічно «зняти» біль та проблему пацієнта.

«Руки ніколи не повинні йти поперед голови», – навчав його батько. І він взяв за звичку проводити дві операції: одну «в голові», другу – вже за участі пацієнта. Такий «кровообіг» думок з самого ранку задає шалений темп і виснажує, а ще постійно бракує часу на все: на сім’ю, на сон, на якесь дозвілля, просто на себе… Але він любить повторювати, що хороший лікар не живе звичайним життям. Хороший лікар – це все-таки людина незвичайна, яка вибрала проживати життя інших.


Момент після операції нагадує біблейське чудо:

- А тепер вставайте та йдіть!

В очах прооперованої мерехтить страх. Легка тінь усмішки незмінно торкається його обличчя, бо щоразу пацієнт не вірить, що важка форма варикозу залишилася лише спогадом у голові і записом у картці. Вони не вірять ДО операції, коли він розказує, що вистачить одного візиту, аби позбутися цієї спадкової хвороби, якою страждали і бабуся, і мама. Не вірять і ПІСЛЯ операції, коли, здається, просто переглянули фільм, послухали музику, а життя докорінно змінилося. Перші кроки і перші почуття щоразу направду кінематографічні.

Невпевненість, сумнів, страх, недовіра, розгубленість... Але все таки КРОК!

"..Як же встати... нога перебинтована... щойно операція...там же рана…а як кров хлине???...Але він же лікар… він краще знає… він сам казав, що сама піду, значить треба йти... Тепер то чого сумніватися??!!"

Секунда – і в очах загорається дивне світло надії і довіри…

Ще секунда – і спираючись на руку лікаря, вона робить перші кроки.

Перші кроки нового життя для неї і життя буденного для нього, де він в цю мить цілитель-чарівник, а завтра – звичайна людина у натовпі.

Последние записи
Заказать обратный звонок
Введите Ваш телефон
Все тематики